Robocop (Paul Verhoeven, 1987) se ha convertido en un auténtico clásico de culto, a pesar de que, en su momento, nadie apostó por el guión escrito por Edward Neumeier y Michael Miner. Se paseó de productora en productora sin despertar el mínimo interés; nadie encontraba la gracia en una historia en apariencia ridícula, pero que escondía en su interior toneladas de crítica descarnada hacia el sistema neoliberal imperante en la era Reagan. Tuvo que ser otro amigo de polémicas el que llevara a la pantalla el ácido relato en 1987; Paul Verhoeven construía una película repleta de ultraviolencia explícita, espejo de una sociedad decadente en manos de ejecutivos sin escrúpulos. Por supuesto, con poco que se compare el resultado de Robocop con el Batman crepuscular de El retorno del Caballero Oscuro, los puntos en común de ambos universos son evidentes. El humor negro, el contexto del futuro cercano convertido en una especie de jungla urbana, las guerras de bandas y el uso demencial de los medios de comunicación y la publicidad, integrados como parte esencial del relato, hacen sospechar que Neumeier y Miner se habían empapado bien de la obra de Miller.
El éxito de Robocop propició la aparición de la consabida secuela. Para la ocasión, los productores decidieron acudir al barro primordial en el que se gestó la base de la primera parte, y contrataron a Frank Miller como guionista de Robocop 2 (Irvin Kershner, 1990). Si había alguien conectado a este relato ciberpunk y sus connotaciones críticas, era el tipo que impresionó al mundo con las mismas armas que los responsables de la franquicia querían explotar.
Pronto empezaron los problemas. Verhoeven queda fuera del proyecto, aunque los fans de la franquicia aplauden la llegada de Irvin Kershner (director de El Imperio Contraataca) como director de la secuela. Al leer el guión propuesto por Miller, tanto Kersner como los productores declararon que lo que Miller había escrito era imposible de filmar. El libreto sufre una reescritura por parte de Walon Green, mutilando las ideas de Miller. La película resultó un fracaso comercial en su estreno cinematográfico, pero el mercado del vídeo casero salvó los muebles, e incluso animó a la productora a la realización de una nueva secuela. | "Робокоп" (Пол Верховен, 1987) став справжньою культовою класикою, незважаючи на те, що свого часу ніхто не ставив на сценарій, написаний Едвардом Ноймайером і Майклом Майнером. Він переходив від продакшн-компанії до продакшн-компанії, не викликаючи ані найменшого інтересу; ніхто не міг знайти розваг у, здавалося б, безглуздій історії, але яка приховувала в собі тонни гострої критики панівної неоліберальної системи епохи Рейгана. Це мав бути ще один суперечливий друг, який переніс кислотну історію на екран у 1987 році; Пол Верховен створив фільм, сповнений відвертого ультранасильства, дзеркало декадентського суспільства в руках безпринципних керівників. Звісно, незважаючи на те, що результат «Робокопа» з «Сутінковим Бетменом» у «Темному лицарі повертається» мало чим можна порівняти, спільність обох всесвітів очевидна. Чорний гумор, контекст найближчого майбутнього, перетворений на своєрідні міські джунглі, бандитські війни та божевільне використання засобів масової інформації та реклами, інтегровані як невід’ємна частина історії, змушують підозрювати, що Ноймаєр і Майнер занурилися хороша робота Міллера. Успіх «Робокопа» призвів до появи відомого продовження. З цієї нагоди продюсери вирішили піти в первісний бруд, в якому була задумана основа першої частини, і найняли Френка Міллера сценаристом для Робокопа 2 (Ірвін Кершнер, 1990). Якщо хтось був пов’язаний із цією історією про кіберпанк та її критичними конотаціями, то це був хлопець, який вразив світ тією самою зброєю, яку хотіли використати відповідальні за франшизу. Незабаром почалися проблеми. Верховен не бере участі в проекті, хоча шанувальники франшизи аплодують приходу Ірвіна Кершнера (режисера «Імперії завдає удару у відповідь») як режисера продовження. Прочитавши сценарій, запропонований Міллером, і Керснер, і продюсери заявили, що те, що написав Міллер, неможливо зняти. Сценарій страждає від написання Волона Гріна, спотворюючи ідеї Міллера. Фільм зазнав комерційного провалу під час прокату в кінотеатрах, але ринок домашнього відео врятував фільм і навіть заохотив продюсерську компанію до створення нового сиквелу. |