Over the course of many years, without making any great fuss about it, the authorities in New York disabled most of the control buttons that once operated pedestrian-crossing lights in the city. Computerised timers, they had decided, almost always worked better. By 2004, fewer than 750 of 3,250 such buttons remained functional. The city government did not, however, take the disabled buttons away—beckoning countless fingers to futile pressing.
Initially, the buttons survived because of the cost of removing them. But it turned out that even inoperative buttons serve a purpose. Pedestrians who press a button are less likely to cross before the green man appears, says Tal Oron-Gilad of Ben-Gurion University of the Negev, in Israel. Having studied behaviour at crossings, she notes that people more readily obey a system which purports to heed their input.
Inoperative buttons produce placebo effects of this sort because people like an impression of control over systems they are using, says Eytan Adar, an expert on human-computer interaction at the University of Michigan, Ann Arbor. Dr Adar notes that his students commonly design software with a clickable “save” button that has no role other than to reassure those users who are unaware that their keystrokes are saved automatically anyway. Think of it, he says, as a touch of benevolent deception to counter the inherent coldness of the machine world.
That is one view. But, at road crossings at least, placebo buttons may also have a darker side. Ralf Risser, head of FACTUM, a Viennese institute that studies psychological factors in traffic systems, reckons that pedestrians’ awareness of their existence, and consequent resentment at the deception, now outweighs the benefits. | Місцеві органи влади міста Нью-Йорк за декілька років без зайвого галасу дезактивували більшу частину кнопок керування пішохідними світлофорами. Вони вирішили, що майже завжди автоматизовані таймери працюють краще. Станом на 2004 рік із 3250 таких кнопок залишилося менше ніж 750 функціонуючих. Проте місцева влада не демонтувала відключені кнопки, і пальці незліченних перехожих все одно тягнулися до них, безрезультатно їх натискаючи. Спочатку, кнопки не чіпали через вартість їх демонтажу. Та потім виявилося, що навіть неактивні кнопки виконують свою функцію. За словами Таль Орон-Гілад із університету Бен-Гуріону міста Негев в Ізраїлі, пішоходи, натискаючи кнопку, навряд чи почнуть перехід через дорогу, до того як з’явиться зелене світло. Після вивчення поведінки людей на пішохідних переходах вона зробила висновок, що люди більш охоче підкорюються системі, що реагує на вхідні сигнали від пішоходів. За словами Ейтана Адара, експерта з питань взаємодії людини із комп’ютером із Мічиганського університету у місті Анн-Арбор, неактивні кнопки викликають своєрідний ефект плацебо, тому що людям подобається відчувати, що система, котру вони використовують, знаходиться під їхнім контролем. Доктор Адар розповів, що його студенти часто розробляють програмне забезпечення із інтерактивною кнопкою «Зберегти», функція якої зводиться лише до того, що дозволяє перестрахуватися користувачам, котрі не усвідомлюють, що всі операції на клавіатурі, зберігаються автоматично. «Можете сприймати це, - каже він, - як благодійну оману, що компенсує природну бездушність комп’ютерного світу». Це лише одна сторона медалі. Тому що на пішохідних переходах кнопки, що створюють ефект плацебо, можуть мати і негативний ефект. Ральф Рісер, голова ФАКТУМ, віденського інституту, що вивчає фізіологічні фактори у системах дорожньо-транспортного руху, вважає, що усвідомлення пішоходами факту їх існування та обурення через оману нівелює всі переваги ефекту плацебо. |